Відповідальність
– одна з ключових рис людини. Відповідальні люди більш упевнені в собі,
налаштовані загалом оптимістично, а тому частіше досягають успіху в житті.
Виховати дитину відповідальною не так складно, як здається на перший погляд.
Діти й самі хочуть бути відповідальними, адже це – перший крок до
самостійності. Тож батькам часто треба просто заохотити малечу. Ось кілька
порад, як це можна зробити.
Виховання через
гру.
Тут нічого нового, адже батькам добре відомо, що діти найкраще навчаються саме
у грі. Саме тому серйозні речі дорослі мають подавати в ігровій формі. Не варто
встановлювати жорсткі правила, доцільність яких часто незрозуміла дитині.
Натомість створюйте жартівливі ритуали. Наприклад, обов’язок помити собаці лапи
після прогулянки можна перетворити у гру в спецагента, який повинен замітати
свої сліди. За кілька разів така міні-гра стане звичною. Досить буде нагадати:
«А що там наш спецагент?», і дитина залюбки підтримає гру.
Варто
грати в ігри, які розвивають почуття відповідальності. Рухливі командні ігри,
такі як «козаки-розбійники», вчать дитину відповідати за себе і свою команду. А
в тихих настільних іграх дитина вчиться бачити зв’язок між своїми вчинками і
результатом – перемогою або програшем.
Заохочення, а не
ультиматум.
Діти краще реагують на доброзичливий тон, аніж на вимоги. Та й сама форма звертання
до малюка має бути в позитивному, а не негативному ключі. Наприклад, замість
сказати дитині: «Не прибереш іграшки – не підеш гуляти!», краще сформулювати
фразу таким чином: «Щойно ти прибереш іграшки, можеш іти гуляти». Адже перше
звертання дає відчуття обмеження, на що дитина може зреагувати протестом.
Натомість друге звертання – це своєрідний вибір, і дитина відчуває себе вільною
у цьому виборі. Тому, найімовірніше, обере бажане (прогулянку), хай навіть з
невеличкою умовою (прибрати іграшки). І що дуже важливо в довгостроковій
перспективі: у малюка з’являється стійке враження, що його бажання мають
значення для навколишнього світу, і що ці бажання виконуються. А своєрідна
плата за їх виконання – це обов’язковий елемент успіху, але аж ніяк не покарання.
Покарання. Трапляється, що
дитина вперто відмовляється виконувати свої обов’язки, перекладаючи
відповідальність на інших. «Я не вивчив віршик, бо тато сказав допомогти йому
помити машину», «Я не купила хліба, бо сусідка попросила мене сходити їй в аптеку».
Нерідко такі відмовки переростають у відверту брехню, наприклад: «Це не я, це
Сашко його вдарив», «Я не брала, воно саме впало», «Це не я поламав іграшки, це
їх погриз пес». Звісно, в таких випадках треба, щоби дитина понесла покарання.
Проте це покарання має бути досить м’яким: не треба показувати свою злість, тим
паче сварити чи принижувати дитину. Пам’ятайте:
хай що дитина утне, вона має знати, що її люблять. Тому, караючи, наголосіть на
тому, що такий вчинок, а не дитина особисто заслуговує на покарання.
Всі
діти різні, і можливо, у вас росте розбишака, якому без чітких правил – ну
ніяк. Він ламає новокуплену іграшку чи рве зошити, якщо йому не дозволять
пограти в комп’ютерні ігри? В такому разі варто обмежити його капризи.
Наприклад: зламаєш іграшку навмисно – не будеш носити свою улюблену футболку
супермена. Докладіть усіх зусиль, аби дитина відчувала, що ви хочете зробити як
краще, а не просто чините їй назло. Окрім цього, завжди виконуйте свої
«погрози», інакше дитина не буде сприймати їх серйозно.
І пам’ятайте: найбільшим
взірцем для дитини є її батьки. Залучайте дитину до спільної роботи, виховуйте
дією, а не словом. Давайте дитині можливість виправити свої помилки. Часто
батькам легше і швидше самим витерти розлитий дитиною чай чи зібрати розкидані
по кімнаті розмальовки – утримайтеся, заохотьте дитину зробити це самій.
Наголошуйте, що всі час від часу роблять помилки, і нічого страшного в цьому
немає. Так ви не лише виховаєте відповідальність у дитині, а й навчите її не
боятися проявляти ініціативу і довіряти людям.
Комментариев нет:
Отправить комментарий