Для здійснення програми розвитку аутичних дітей важливо
притримуватися виконання правил (за І.М. Морозовою):
1) сталість – безперервність навчання, яка залежить від дорослих (педагогів і батьків аутичних дітей), від їх відповідальності, наполегливості, волі та бажання допомогти дитині;
2) послідовність – побудова від простого до складного в усьому: від команд-прохань, спрямованих на виконання невеликих цілеспрямованих рухів, до інструкцій на складні дії;
3) поступовість, що вимагає терпіння й розуміння того, що в розвитку дитини є періоди прогресу та регресу. Для того, щоб чітко знати, що дитина в навчанні йде вперед, треба ці успіхи бачити, відзначати їх, записувати, не розраховувати на дуже швидкий прогрес;
4) порядок як певні закономірності щодо організаційних складників занять: часу, місця, символами-маркерами початку/кінця заняття тощо.
5) покроковість. Дитині треба сказати, що конкретно вона має зробити; показати, як це зробити; виконати разом ту дію, якої її н вчають, зробити її разом з дитиною. Покроковість полягає також у тому, що кожну дію, навичку, якій треба навчити, також розбиваємо на кроки; 6) заохочення, якими можуть бути посмішка, обійми, погладжування по спинці, словесна похвала, ласощі, улюблені види занять. При цьому дитина має відчувати не демонстративні, а щирі почуття педагога.
1) сталість – безперервність навчання, яка залежить від дорослих (педагогів і батьків аутичних дітей), від їх відповідальності, наполегливості, волі та бажання допомогти дитині;
2) послідовність – побудова від простого до складного в усьому: від команд-прохань, спрямованих на виконання невеликих цілеспрямованих рухів, до інструкцій на складні дії;
3) поступовість, що вимагає терпіння й розуміння того, що в розвитку дитини є періоди прогресу та регресу. Для того, щоб чітко знати, що дитина в навчанні йде вперед, треба ці успіхи бачити, відзначати їх, записувати, не розраховувати на дуже швидкий прогрес;
4) порядок як певні закономірності щодо організаційних складників занять: часу, місця, символами-маркерами початку/кінця заняття тощо.
5) покроковість. Дитині треба сказати, що конкретно вона має зробити; показати, як це зробити; виконати разом ту дію, якої її н вчають, зробити її разом з дитиною. Покроковість полягає також у тому, що кожну дію, навичку, якій треба навчити, також розбиваємо на кроки; 6) заохочення, якими можуть бути посмішка, обійми, погладжування по спинці, словесна похвала, ласощі, улюблені види занять. При цьому дитина має відчувати не демонстративні, а щирі почуття педагога.
З повагою Ірина Тимошенко,
корекційний педагог (дефектолог - олігофренопедагог).
Комментариев нет:
Отправить комментарий